приятельские истории

@priyateli Нравится 0
Это ваш канал? Подтвердите владение для дополнительных возможностей

твориться і розповідається.
контакт – @kateryna_yatel
Гео и язык канала
Россия, Русский
Категория
Блоги


Гео канала
Россия
Язык канала
Русский
Категория
Блоги
Добавлен в индекс
15.11.2017 17:29
реклама
Психология трейдера-победителя.
Рынок Америки. Топовый канал по трейдингу.
Нужна платежеспособная аудитория?
Канал с 98% мужской аудитории. Без ботов и накруток
Ищешь платёжеспособную аудиторию?
Покупай рекламу на Wow Sale
194
подписчиков
~130
охват 1 публикации
~471
дневной охват
~4
постов / день
67%
ERR %
1.6
индекс цитирования
Репосты и упоминания канала
18 упоминаний канала
0 упоминаний публикаций
27 репостов
Нове Українське
Надо ехать!
Нове Українське
Музыкальный Гик
Березовый сок
WTF
Нове Українське
Нове Українське
Нове Українське
Нове Українське
Нове Українське
Нове Українське
Нове Українське
Окей, о чем пишет Соби?
Всякая годная попса
Музыкальный Гик
Всякая годная попса
Всякая годная попса
Музыкальный Гик
something about music🎶💣🎉
Музыкальный Гик
Нове Українське
Каналы, которые цитирует @priyateli
Нове Українське
Нове Українське
#ШоТам
Late Night Flow
Музыкальный Гик
The Blueprint
Vertigo
RESSENTIMENT
Women don't cry
Comma.com.ua
WAS Ua
Нове Українське
Нет значит нет
Karabas Live
#мінкульт
Karabas Live
Поперечный
Karabas Live
Нове Українське
Нет значит нет
Нове Українське
Нове Українське
WTF
Нове Українське
Музыкальный Гик
пирожок с креативом
WTF
Порг против Макинроя
Vertigo
Музыкальный Гик
Всякая годная попса
Fashion-That
дочь разбойника
Daily Tropes
Нове Українське
Нове Українське
VOICE
Digital masons
Нове Українське
Vertigo
Wonderzine
Всякая годная попса
Vertigo
Всякая годная попса
Всякая годная попса
Без лишних слов
Без лишних слов
Последние публикации
Удалённые
С упоминаниями
Репосты
Не можу повірити, що справді це пишу, але... «Пліткарка» повертається!

На нас знову чекає верхній Іст-Сайд, золота молодь та, сподіваюсь, найрозкішніші костюми. Тільки тепер із впливом соціальних мереж.

Завтра обіцяю зробити пост про те, чому Gossip Girl – один із найважливіших серіалів 2000-х.
Славетна перемога! Тайка Вайтіті, один із моїх улюблених режисерів, про якого я писала ще у часи російськомовності цього каналу, повертається до всесвіту Marvel. Він зніме четверту частину про Тора (до речі, таким чином він перший герой всесвіту, який матиме чотири сольники). Нагадаю, що його «Тор: Раґнарок» вважається одним із найкращих фільмів MCU.

Є і новина гірше – його адаптація манги «Акіра» стає на павзу.
Читать полностью
Наша колежанка Катерина Ятель (@priyateli) зараз на Одеському кінофестивалі дивиться фільми та радіє життю. Спеціально для каналу Нове українське вона написала про повнометражний дебют українського режисера Нарімана Алієва.

Повернення «Додому». Наріман Алієв

Прем’єра дебютного повнометражного фільму режисера Нарімана Алієва «Додому» (Evge) відбулась на Каннському кінофестивалі у конкурсній програмі «Особливий погляд». Приз стрічка не отримала, але загалом була добре сприйнята критиками та глядачами. Цього тижня її презентували на Одеському кінофестивалі.

Наріману Алієву всього 26 років. До цього він працював лише над короткометражними фільмами, центральною темою яких, як і в «Додому», були кримські татари та сам півострів. Певно, для ознайомлення зі стилем режисера варто подивитись трилогію «Кримські історії», особливо «Без меж», яку показували на Берлінале.

Історії з фільму «Додому» неможливо не емпатувати — батько Мустафа (Ахтем Сеітаблаєв) разом із молодшим сином Алімом (Ремзі Білялов, двоюрідний брат режисера, непрофесійний актор) намагаються привезти із Києва до окупованого Криму тіло старшого сина, що загинув на війні. Це сімейна драма, поєднана із роуд-муві, що невидимою ниткою має політичний контекст. Глядачу не пхають війну під ніс прямо, не спекулюють на анексії, максимум — діляться досвідом численних депортацій та поверненню дому кримськими татарами. Навіть тримовність фільму не сприймається так, як ми звикли її бачити у розрізі пропагандистських медіа.

Головний конфлікт у фільмі не політичний, а ідеологічний. У ньому стикається традиціоналістське, релігійне світосприйняття Мустафи та прагнення до вільного, глобалістського світу Києва у 20-річного Аліма. Невблаганність у поглядах режисер передає через жорстку, агресивну та аб’юзну поведінку батька, його стосунки із нареченою покійного сина, яку герой Сеітаблаєва звинувачує у промиванні мозку його дітям, у стосунках Мустафи зі своїм братом, який одружився з українкою, так і не доїхавши до Криму. Найпотужніший момент, що розкриває цю родину — кількахвилинна сцена, де Мустафа вчить сина битись на ножах. Як пояснював режисер для «Радіо Свобода», «Наші реалії будуть проходити лейтмотивом історії героїв. Але в центрі у нас завжди стоїть людська історія, яка заснована на конфлікті поколінь, ставленню до самого поняттю дому».

Найбільша проблема «Додому», як і більшості українських фільмів, — сценарій. Його Алієв писав із ще одним обличчям нової хвилі — Марисею Нікітюк. Заданий на початку пригнічуюче-медитативний темп у середині розповіді обривається непродуманими взаємодіями і автомеханіком, його онукою та місцевими пацанами, що вкрали рюкзак в Аліма. Ця значна частина фільму ніяк не розкриває жодного з героїв та не додає чогось до загальної історії. Складається враження, ніби її ввели лише заради того, аби розтурхати глядача. І це зайве. Натомість, було б значно цікавіше, на мій погляд, розширити взаємодію Мустафи з сім’єю брата, відкрити його не лише як деспота, а й як нормальну люблячу сімейну людину. Або більше зосередитись на одній із найпотужніших складових фільму — релігії та її значенні для мусульман.

Загалом, у мене немає питань, як ця стрічка потрапила на Канни. Вона саме така, яку люблять на фестивалях — розмірена та візуально довершена. Так само зрозуміло, чому вона вийде лише в обмежений прокат у кінотеатрах 7 листопада — такі фільми не націлені на збір каси.

P.S. На прес-конференції Ахтем Сеітаблаєв розповів, що зйомки на Арабатській стрілці (неймовірної краси локація, до речі) дали режисерові змогу вперше за чотири роки зустрітись із матір’ю. Згадайте це під час перегляду, і його персонаж із ірраціональним прагненням повернутись до Криму стане зрозумілішим.

Катерина Ятель
Читать полностью
Продовжую записувати свої думки з ОМКФ. Велика рецензія на «Додому» вийде не тут, а в тлгрм-каналі «Нове українське» (@new_ukr_music)

«Біль та слава», Педро Альмодовар
Повернення після трирічної паузи Альмодовара – один із найприємніших фільмів з ОМКФ (поки що). Він розповідає про відомого режисера, якого болі у спині та депресія обмежують у можливості працювати. Сальвадор доживає, а не живе. На головного героя чекають зустрічі із актором, якого він зробив відомим, колишнім коханцем, героїнова залежність та переосмислення епізодів зі свого дитинства.
Естетична до непристойності, інтимна, частково автобіографічна робота. У фільмі жодної зайвої сцени чи затягнутого діалогу, в ньому є неочікуваний твіст і немає жорстокості, жесті та інших слів на «ж» без яких не обходиться фестивальне кіно.
Окремо маю сказати, що той перфоманс, який видає Антоніо Бандерас вартий аплодисментів. (І те, як він виглядає теж, але то вже інша історія.)
Не пропускайте у широкому прокаті вже цього тижня.

«Оленяча шкіра», Квентін Дюпьє
Один із тих фільмів, які чудово підійдуть прихильникам абсурду – фантасмагорійний герой в ірраціональних умовах, оточений такими ж безумцями, як і сам. У фільмі головний герой, про якого ми нічого по суті не знаємо, купує за дурні гроші куртку із оленячої шкіри. Він стає одержимим тим, як вона йому пасує (на його думку) та вирішує стати єдиною людиною у світі, що носить куртки. Паралельно із цим розвивається лінія його взаємостосунків із бартендеркою, з якою вони роблять фільм. Мені важко сказати, чи сподобалась мені стрічка, але одне лишається фактом – обговорювали ми її після сеансу ще довго.
Виконавиця головної ролі Адель Енель вкрала моє серденько. Вкраде і ваше!
Не знаю, чи буде «Оленяча шкіра» у широкому прокаті, але в «Планеті кіно» точно покажуть у серпні.

«Свідки Путіна», Віталій Манський
Документальний фільм Манського у мене викликав перманентне відчуття страху та постійних проведень паралелей із нашими реаліями, а по його завершенню лишив посмак, якого я досі не позбулась. Після перегляду я не втрималась і підійшла до режисера із питанням, чи боявся він колись Путіна. у відповідь я почула «Ніколи».
«Свідки Путіна» вражають тим, наскільки близько нам показують російського президента у перший рік його каденції. Бачиш, як він озвучує підготовлені заздалегідь відповіді, посміхається, коли це необхідно, їздить до улюбленої вчительки, намагається переконати Манського, що повернення до радянського гімну є необхідним. Паралельно нам показують трагедію (у моєму сприйнятті, принаймні) Єльцина, який на питання про той самий гімн тихо відповідає «Красненький», а також команду людей, що оточували Путіна тоді (і перейшли в опозицію зараз).
Загалом, ще одне відкриття для мене. Як відійду від цього фільму, засяду за попередні роботи Манського.
Читать полностью
#цитата_дня Скарлет Джохенсон для As If:

«Як акторка я маю мати право зіграти будь-яку людину, рослину чи тварину, бо це моя робота та вимоги до неї»

Нагадаю, що із Скарлет було пов’язано мінімум два скандали – вайтвошинг-рімейк «Привида у броні» та роль трансгендера, від якої її змусили відмовитись ЛГБТ-активісти.
​​Чутки про нового агента 007. А точніше агентку

Західні медіа написали, що за чутками у новому фільмі про Джеймса Бонда (той шо 25 і де ще Крейг гратиме агента) нам покажуть нову героїню, яка змінить франшизу назавжди. Якщо вірити цій інформації, то Джеймс Бонд передасть номерний знак агента 007 молодій колезі, а сам поїде на пенсію до Ямайки. Гратиме нову агентку 007 Лашана Лінч, яку я знаю у першу чергу як подружку Капітана Марвел у сольнику.

Частина медіа ще пишуть, ніби Бонд заодно й переспить із нею, але на цього персонажа стільки критики ллється в епоху MeToo, шо я й не знаю, чи це гарна ідея.
🖤 7
🤷‍♀️
🚫
Читать полностью
Не можу втриматись, аби не розповідати у тлгрм, як воно на ОМКФ. Тому готуйтесь, що буду тут ділитись враженнями про фільми.

«Мертві не помирають», Джим Джармуш
Джармушу всього 66, а він вже зайнявся моралізаторством на тему поганого нового покоління, яке поводить себе як зомбі та знищує планету. Причому це моралізаторство подано настільки в лоб, що складається враження, ніби він ще й у наших розумових здібностях сумнівається. Монолог, закладений у вуста героя Тома Вейтса, як і сам герой, залишають посмак розмови із дідом після того, як ти десь нашкодив.

Однак, у фільму є безліч позитивних моментів – ламання четвертої стіни, Тільда Свінтон (уся), броманс-хімія між Біллом Мюрреєм та Адамом Драйвером, Іггі Поп, що й після смерті мріє про каву, атмосфера маленької американської провінції, тролінг прихильників Трампа та позиції уряду щодо охорони навколишнього середовища, музика та посилання на інші фільми. Ці всі моменти не дають глядачу помітити, що «Мертві не помирають» не привніс нічого нового ані в фільмографію Джармуша, ані в зомбі-муві. Ці ж моменти є причиною, чому цей необов’язковий фільм хочеться порадити до перегляду.

«Золота рукавичка», Фатіх Акін
Зараз буде неочікуваний факт про мене: я обожнюю фільми, серіали та документалки про серійних вбивць. Вони діють на мене дивовижним способом заспокійливо. Більшість із них, принаймні.

«Золота рукавичка» розповідає про німецького серійного вбивцю 70-х Фріца Гонки, на рахунку в якого вбивство чотирьох проституток. На вас чекає фільм, в якому безпосередні діяння вбивці важливіші за його мотиви та емоції, шум від удару головою об стіл – гучніше за розмову, візуальний образ героїв переданий реалістичніше, ніж їх історії. При тому Акін так сильно зосереджується на реалістичності зображення, що забуває про те, що фільм ще треба буде людям показати.

При його технічних перевагах, «Золоту рукавичку» неможливо додивитись до кінця. Ми пішли рівно на половині фільму і, як сказали знайомі, зробили правильне рішення. Пройшла доба, а мене досі трошки нудить від перегляду. (Хоча можливо то від голоду, бо я як зазвичай вирішила спочатку попрацювати, а потім поснідати.)

До речі про серійних вбивць. 16 серпня повертається серіал Mindhunter і вже відомо, що розслідувати вони будуть вбивства в Атланті 1979-81 років – на нас чекає Вейн Вільямс, людина, вбивша понад 30 жертв (переважно підлітків), яка досі заперечує провину.
Читать полностью
​​#цитата_дня від Майлі Сайрус:

Ми робимо із Землею теж само, що і з жінками. Ми просто беремо ще і ще, очікуючи, що вона продовжуватиме давати. Це виснажує. І вона не може стільки виробляти. Ми прийняли лайняну планету і я відмовляюсь передавати її моїм дітям. Поки я не відчуватиму, що моя дитина буде жити у світі, де є риби у воді, я не народжу ще одну людину, які треба буде із цим розбиратись.
Читать полностью
«Океан Ельзи» випустили новий трек

«Човен» – це така гіперпатріотична, глибоко історична пісня, яка створена для журливих та помпезних соціальних роликів про Україну, про її волю, про честь і славу, про народ. Якщо команда ОЕ не вирішить здивувати слухачів, то гарантую у кліпі хоча б один танк.
І навіть не думайте звинувачувати мене у бажанні сипати уїдливими коментарями. Беремо частину тексту:

«Війнами втомлена та ніким не зломлена,
Розквітай, земле ти моя
Голодом морена, але не покорена
Най звучить над Дніпром твоя пісня солов’я»


Та тут же бінго патріотичної символіки таке, шо усі, хто це почує, може одразу наливати горілочку й журитись за долю неньки-Вкраїни. Я не проти цієї теми у творчості, просто можна ж і не асоціаціями першого рівня оперувати і не текстами, написаними нашвидкуруч (за словами самого Святослава Івановича). Врешті-решт, ми говоримо про гурт, якому вдалось написати пісню про кохання, де головна героїня на смак бензину і кави!

Послухати можна тут – https://youtu.be/GsYSRqJAlOk, або на стрімінгах.
Читать полностью
Репост из: #ШоТам
Компанія HBO купила права на показ українського фільму

Компанія HBO придбала права на телевізійні покази та розміщення на VOD платформі в країнах Центральної Європи української стрічки режисера Олександра Жовни «Історія Лізи».

Як розповів продюсер фільму Валерій Калмиков, телепоказ стартує з 1 травня 2020 року в Чехії, Словаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Молдові, Хорватії, Словенії, Сербії, Косово, Чорногорії, Боснії та Герцеговині, Македонії, Болгарії.

«Історія Лізи» – психологічна драма про дві закохані пари. Одна – не зовсім звичайна, друга – зовсім незвичайна. «Цим людям некомфортно в сучасному, жорстокому й цинічному, світі. До того ж, двоє з чотирьох – це люди з синдромом Дауна, так звані «сонячні діти». Та чи достатньо сонячно їм у цьому світі?.. Аж раптом у них з’являється дивовижна можливість – проходячи крізь екран незвичайного кінотеатру, потрапляти у світ старого доброго чорно-білого кіно», – йдеться в синопсисі стрічки.

У фільмі знялися професійні актори та люди із синдромом Дауна.

В українських кінотеатрах фільм планують показати восени 2019 року.

Трейлер: https://youtu.be/VJv2LWFRVq4
Читать полностью
Талановита люда – талановита у всьому, як то кажуть. The Cut опублікували фотозвіт фестивалю «Ґластонбері», зроблений Марком Ронсоном. Ось кілька з них.