Оптимістичний християнин 🇺🇦

Військові ветерани ЗСУ і які перспективи у них в Україні? Розмова з гостею з Ветеран Хабу.

Останні місяці я активно залучений у походи до військових шпиталей в психологічну підтримку військових.

І я бачу, що багато хто з військових дуже скептично ставиться до свого майбутнього.

Мені дуже важливо було поговорити про це.
І я шукав гостя, який міг би фахово відповісти на мої питання і підтримати розмову.
Такою гостею виявилась Віка Іванова, менеджерка підтримки у Ветеран Хабі, в її обов'язки входить якраз консультування воїнів-ветеранів з приводу роботи і пошуку можливостей у Veteran Hub — мережа підтримки для воїнів та їхніх близьких. Понад п'ять років організація працює для ветеранів, ветеранок, їхніх коханих і рідних та надає юридичні консультації, психологічну підтримку та персональний супровід.

Мережа підтримки Ветеран Хаб об’єднує простори у Києві та Вінниці, мобільні офіси у
Київській, Вінницькій і Дніпропетровській областях, та національну Лінії підтримки.
Як я розумію, це одна з найбільших організацій у сфері підтримки військових в Україні.

Розмова вийшла теплою і глибокою, а в кінці ми ще й про книги і фільми поговорили.
Запрошую до перегляду.

https://youtu.be/JM5mf_W24eQ?si=MSYC1_Ls27EoFv7W

І залиште коментар, лайк, колокольчік і оце все, вам не складно, - а ютуб зрозуміє, що це корисно і покаже ще іншим. 🙂
Дякую!
@BagnenkoPsy

​Стан жертви. Як не провалитись в ідентичність жертви. Майбутній майстер-клас. Частина 2. Серія: Втрата відчуття дому, вимушене переселення і еміграція.

Хочу продовжити говорити для тих, хто вимушено покинув свій дім. І виїхав, втративши не тільки фізичні речі, але й щось більше - внутрішнє відчуття дому і ідентичності.

Це буде цікаво для внутрішньо переміщених осіб, як у нас в Україні зараз це називається.
А також для тих, хто виїхав за кордон.

Вимушене переміщення - це стан, коли ви не сприймаєте особистий простір, як дім, придатний до життя і змушені виїхати зі свого дому і шукати інше місце проживання.
Я писав про це в попередньому пості.

Стан жертви.
Сьогодні тема непроста і не дуже приємна.
Але про це варто і важливо говорити.

Є 2 стани:
1. людина, яка була жертвою обставин якийсь час і сприймає так себе.
2. І також людина, яка розвинула в собі ідентичність жертви.
Одна з ключових особливостей - це розвинути ідентичність жертви.
Тобто це людина, чия внутрішня оцінка себе як жертви і ідентичність затьмарює всі інші аспекти її особистості.

Я буду говорити про те, чому переселенцям легше набути цю ідентичніть, як а також наслідки. І також як позбавитись цього стану.

По-перше, дійсно, люди, які потрапили в несприятливі і важкі обставини і, як наслідок, зазнали втрат або страждань, то ви, де-факто, є жертвами тих подій і обставин.
І ви дійсно є жертвами таких подій.

Але коли людина набуває ідентичність жертви, тобто позиція, яку займає людина по відношенню до цих подій.
Іншими словами, ідентичність жертви означає, що людина стає жертвою, тобто почувається, діє та взаємодіє як жертва, в будь-який час, навіть після довгого періоду після події, яка сталася.

Виникає замкнене коло: що більше люди вважають себе жертвами та поводяться як жертви, то більше інші бачать у них потерпілих і взаємодіють з ними у відповідний спосіб.

Тобто щойно людина приміряє на себе цю роль - їй стає важко позбутися цієї ролі.

Додає ще більшої ваги цій ролі те, що завдяки цьому людина отримує підтримку, фінансове забезпечення (особливо, якщо за кордоном в країнах, які це забезпечення дають - Німеччина, Ірландія).
Саме тоді людина особливо хильна набувати однієї, на перший погляд, важливої ідентичності і за таких обставин ідентичність біженця і жертви стає найбільш ключовою.
Більшість з нас (і я в тому числі) - відчувають стан втоми і безпорадності, які відчувають жертви обставин і вимушеного переміщення.
Головне - не провалюватись в цей стан.

Є 3 ступеня віктимізації
Перший. Реалістична віктимізація. Людина швидко пристосовуєтья до нової реальності, тверезо зосереждуютьсся на тому, як найкраще вижити в нових обставинах.
Вони переоцінюють влассне становище і активізують найбільш підхожі ресурси.

Другий. Прагматична віктимізація.
На додаток до стандартної реакції, більшість людей намагаються дістати якомога більше вигоди зі свого статусу жертви, звертаючись по допомогу в компенсації різного роду втрат, яких вони об’єктивно зазнали.

Третій. Ідентичність жертви.
Тобто людина асоціює себе зі станом жертви і живе в цьому. Окрім того, цей статус спільно формують і підтримуют організації, уповноважені надавати допомогу і суспільні наративи про жертв.

Про те, як протидіяти цьому - напишу окремий пост.

Також я хочу зробити окремий один онлайн–майстер-клас, де ми будемо працювати з тим, з чим стикається кожен, хто вимушено виїхав з дому і втратив дім.
Ці речі вже давно вивчені і з ними можна працювати.
І головне, можна їх пропрацювати і жити щасливо далі.

Якщо вам ця тема цікава - поставте + в коментарях.
На днях зроблю анонс. І закину в коментарі до цього посту. А також продовжу писати про це.

Але якщо у вас гостре переживання стресу чи ви не можете справитись з вимушеним переміщенням - пишіть.
Я зараз готовий взяти в роботу ще 1-2 людини, з’явилось місце.
На пошту House.in.a.mountain.valley@gmail.com або в особисті в телеграм (t.me/bgnnk)
Автор посту Володимир Багненко. Викоритані матеріали Реноса Пападопулоса, директора Центру дослідження травми, притулку та біженців в Ессекському університеті, Велика Британія.
@BagnenkoPsy

​Бути вразливим і вміти задовільняти свої потреби. Коротко про моє навчання на гештальті.

Я обіцяв написати мої висновки про гештальт-навчання на 1 ступені.
Що ж, виконую, якраз був час обдумати

Гештальт - це цілий напрямок, який започаткував Фредерік Перлз, не задоволений тим, що давав психоаналіз Фройда. Вдаватись в історію не буду.
Скажу тільки, що це справді окремий підхід, який дуже відрізняється від КПТ (когнітивно-поведінкової терапії) і психоаналізу і щоб його освоїти - треба активна участь в триденках, терапія з гештальт-терапевтом, навчання і інтенсиви.
Описати це одним постом буде складно

Але я хочу виділити 2 речі, які я вивчив завдяки гештальту. Навіть не вивчив, а увібрав в себе і це стало частиною мене. Це і є найкраще навчання, на мій погляд.

Перша. Свідоме і здорове задоволення потреб.
Розуміти власні потреби і задовільняти їх - це не якась вища математика.

Про потреби вперше якісно і глибоко написав Абрахам Маслоу ще в 1943 році, де описав концепцію, де є ієрархія і 5 рівнів потреб.

В гештальті є 3 основні потреби
1. Безпека
2. Визнання
3. Любов
Я щиро вважаю, що потреба в сенсі є ще більшою. (4)
І десь поруч є найвища потреба в самоактуалізації - тобто в реалізації власного потенціалу. (5)

Якщо людина не здатна усвідомити і зрозуміти свою потребу - її поведінка буде дезорганізованою і неефективною.

Розуміти свої потреби і задовільняти це і є доросла здорова поведінка.
Тобто відчуваю я потребу в любові - кажу про це партнеру, або близьким. І не ховаю, не нападаю, не очікую мовчки.

Бо зазвичай ми не просимо. Ми очікуємо, що інші зрозуміють нас.
А ще частіше ми навіть не усвідомлюємо потребу.
Що мені зараз сумно і потрібна підтримка.
Чи мені важлива любов.
Чи я в пошуках сенсу.




І другий важливий висновок - бути вразливим.
Для щасливого життя варто проживати всі емоції і вчитись бути вразливим.
І оооо. Для мене це найважче.

Як же мене крутило.
Я думав, що я відкрита людина.
Але є деякі сфери, в яких доволі важко вдікритись, бо ти очікуєш удару. Завжди.
Розкажеш про свій біль і очікуєш засудження.

Але я розумів, що це те, що заважає мені - бо навчитись бути вразливим важливо.
І я методично відкривався і ділився найболючішим. Найтяжчим.

Бути вразливим - це навичка.
І цю навичку можна розвинути тільки одним способом.
Відкриватись. Ризикувати.

І от на триденках гештальту я цьому вчився.



Є ще дуже багато всього.
Але я не хочу перевантажувати, а скоріше поділитись найціннішим.

Гештальт-терапія - це про присутність, про вміння бути тут і зараз, про перебування в актуальному стані і вміння бути справжнім. Про вміння бути спонтанним і проявляти здорову агресію, щоб отримати те, що важливо.
І ці півроку я цьому вчився. Не з зошитами, а в прямому контакті з людьми.
Це складно. Але воно того варто.

Якщо вам теж важливо цьому вчитися - приходьте на коротку безкоштовну консультацію-знайомство.
20 хвилин.
Пишіть на пошту House.in.a.mountain.valley@gmail.com чи в особисті @bgnnk з вашим запитом.

І якщо цікаві такі матеріали - поставте вогник.

Бо іноді оце все описувати важко і довго, а так хоч розумієш, що це вам цікаво 🙂

З повагою, Володимир Багненко
@BagnenkoPsy

Як говорити з дітьми про війну? Як підтримувати зв'язок з дитиною на відстані? Книготерапія і як вона працює. Ольга Купріян. Випуск 24

Війна - тема, яку не можна уникати в житті і розмові з дітьми.
Саме про це я і хотів поговорити дуже давно.

І нам варто розуміти, що війна екзистенційна і надовго, тобто треба мати стратегії для розмови з дітьми. І розуміти - як говорити з нашими дітьми про війну.

У мене є і власний інтерес в цьому питанні - моя донька за кордоном теж і навчається там.

Про це найкраще було поговорити з фахівцем, тому я і запросив пані Ольгу Купріян — письменницю, фахівчиню з дитячого читання і редакторку проекту Barabooka.

✅ Чи допомагає казка дитині і як саме? Про книготерапію і казкотерапію;
✅ Алгоритм: Як говорити з дітьми про складні речі
✅ Побудова стосунків на відстані
✅ І рекомендуємо на двох аж 8 книжок, які мають бути цікаві і батькам, і дитині;

Мені здається, вийшла неймовірно цікава і глибока розмова. Я сам буду передивлятись її ще, бо коли ти ведеш розмову, не завжди є можливість обміркувати все.

Запрошую до перегляду:

https://www.youtube.com/watch?v=ZHu9aq7rAkI

У нас вийшла тепла і щира бесіда. Щиро запрошую до перегляду.
Радію, що була така можливість.

Якщо це корисно - поставте 🔥 і залиште коментар під відео, це допоможе більшій кількості людей подивитись це відео. #Відео
@BagnenkoText

​Розмова з тим, хто не говорить. Відвідини військового шпиталю після хвороби.

Тиждень тому я захворів. І так сильно, як, мабуть, ніколи.
Зазвичай я не хворію взагалі. Never. Ever. А тут прям лежачий, температура 39.
Тому звісно, прийшлось відкласти всі походи.


Але сьогодні я вже абсолютно здоровий. І сьогодні день поїздки у шпиталь.
То ж беру все необхідне і їду.

Мене не було тут 2 тижні. Тому більшу частину тих, кого знаю, вже виписали.

Сумно.
Мені сумно, що хлопців виписали і багато кого я вже не побачу.

А навкруги буяє весна. Розквітає вишня, алича, черешня.
І хлопці нові гуляють.

Поговорив з Ігорем. Він тут давно і надовго, у нього немає двох ніг. Він дуже заряджений і ми домовились про те, що він прийде на подкаст.
Сьогодні він втомлений.
Але залізна воля і небажання приймати допомогу.
Вирішилось питання з протезуванням ока.
Привжджає Валдіс - це один з кращих спеціалістів з протезування.
28000 сказав буде коштувати.
Дзвониш представнику. Скидуєш фото. І він ще вирішує.
У нас є спеціалісти.
Але до його рівня не дотягують.
Будуть постійні протези робити.
Через тиждень буде
Стараюсь не просити.
Нехай краще допоможуть тим, у кого немає можливості.



На наступний день я поїхав в інший госпіталь. На цей раз центральний, в центрі Києва.
Тут складніше потрапити всередину. Треба знати відділення, прізвище. Хлопець на вході перевіряє ретельно, дзвонить у відділення.
Мені виписують пропуск, він діє всього 10 днів. І далі знов треба новий пропуск.

Тут в паліативному відділенні Руслан. Тобто за ним особливий догляд (тому паліативне відділення)
Хлопець, якому перебили хребет.
І у нього суіцідальні думки.

Я одягаю бахіли, халат, маску, шапочку і заходжу.
В палаті лежить ще 3 людини

Він не говорить. Не тому, що не хоче, а не може. Нема голосу, зараз зробили якусь операцію і прямо біля шиї якийсь апарат. Він тільки губами шевелить. І пальцями, вертить м’ячик, розробляючи пальці.

Я розказую йому історії. Він слухає.
Розказую про важливість мати сенс. Мати причину вийти звідси.
Розказую історію Віктора Франкла, як він пройшов 4 концтабори і вижив.

Йому спекотно.
Ми спілкуємось тільки мовою жестів.

– У вас є кондьор. Чому не вмикають?
Він пожимає плечима і посміхаєтьсся. Ага, я зрозумів (“Сам в шоці.” )

Далі я даю кілька корисних вправ.
Які він може робити наодинці.
Я розказую і він уважно слухаю.

І так з обережною посмішкою питаю його:
– Час є?
Проводить великим пальцем над головою. Ага “Повно.”, “Вище голови”

Він говорить пересохлими губами.
Беззвучно. Я не можу зрозуміти ні слова.
Ми граємо в горячо холодно. я кажу, що мені здається він мав на увазі, а він киває чи ні.
Я продовжую розказувати про Віктора Франкла і його історію.
Про сенс і потребу в сенсі кожного.
Про те, яким був сена Франкла.
Я даю домашнє завдання.
Він посміхається.


Я радію цій розмові.
Це навіть не розмова в класичному сенсі. Бо від нього жодного звуку не було.
Але я точно знаю, що ми поговорили.

Коли я йшов - я спитав:
– я можу ще приходити

Він посміхається і киває головою.

Далі він продовжував тиснути свій м’яч.

Ми домовились, що через тиждень побачимось. Він проводжав мене очима. І в них було багато життя і тепла.

Гарна зустріч.
Руслан отримав кілька домашніх завдань, про що і як шукати сенс. І вправа, яка буде його підтримувати
А я іду далі. Скоро зустрінемось знов.

Дякую всім, хто підтримує - донати, репости, коментарі!
Це неймовірно надихає.
І це додає можливості купити необхідне хлопцям.

В коментарях - реквізити для підтримки.
Також буду вдячний за репости, з досвіду 1 репост = 2-3 донати від вашого оточення.
@BagnenkoPsy

​Як розібратись з гнівом? Головний спосіб

Гнів - важлива емоція, яка сигналізує мені про те, що щось не ок. Мої кордони порушені.

Гнів дуже часто взагалі - це реакція на порушення кордонів і порушення нашої цілісності.

Я давав вчора багато матеріалів про те, як сублімувати енергію, яка вивільняється завдяки гніву.

А як же розібратись з гнівом?

Головний спосіб впоратись з гнівом - це
1. Усвідомити його
2. Зрозуміти причину гніву (що сталося чи хто конкретно що зробив)
3. Виразити його словами. Сказати про це - людині, яка порушила вашу цілісніть чи ваші кордони.
Іншими словами, проявити його в словах чи вибудуванні реальних кордонів, щоб ця ситуація не повторилась.

Якщо уникати гніву - він не пропаде. Нікуди не дінеться.

Злість нікуди не дінеться поки людина буде уникати її.

Є 3 основні способи вираження гніву
1. Конструктивний
2. Деструктивний
3. Подавлений і невиражений.

Багатьох з нас (правду кажучи - всіх) навчили просто подавляти його. Це не ок.

Вважати гнів поганим - це теж не ок.

Усвідомлений, прийнятий і конструктивно виражений гнів дозволяє усвідомити свої незадоволені потреби, часто витіснені, і знайти способи їх задоволення без порушення прав і потреб інших людей. Тільки признавши і прийнявши свій гнів при зустрічі з чимось фруструючим, можна ефективно мобілізувати свої сили і подолати перешкоди.

Вираження гніву буде конструктивним, якщо людина встановить, відновить і підтримає позитивні стосунки з іншими. При цьому вона щиро висловлює свої почуття, зберігаючи контроль над ними.

Неконструктивний вихід - накопичений гнів може проявитися в аутоагресії (суїциди, депресія, вживання алкоголю, наркотиків) і деструктивне відношення до інших (фізична чи моральна шкода іншим).

Подавлений гнів - це часто не усвідомлений гнів. Коли я розумію, що не хочу проявляти свою справжнє відношення - тому я просто запхаю його поглибше.
Більше того - подавлений гнів веде до патологій і психосоматичних розладів, в довгостроковій перспективі.



Тому спочатку - навчитись усвідомлювати гнів.
І розбиратись з ним.
А потім - проявляти енергію, яка народжується від цієї агресії
Навіть якщо багато буду бити подушку, ходити на масаж, співати, виговорюватися наодинці, але злість від того шо, до прикладу, порушують мої кордони нікуди не зникне.


Наостанок корисна цитата від Джеймса Голліса з його книги: «Чому хороші люди здійснюють погані вчинки.»

Якщо ми згадаємо, що етимологія англійських слів anger, anxiety, angst, angina походить від спільного індоєвропейського кореня angh, який означає "здавлювати", тоді нескладно буде зрозуміти, наскільки природним і нормальним явищем є гнів. Це цілком природна реакція такого чутливого організму, як людський, на загрозу своєму благополуччю.

Так, кожна сім'я і кожна культура небезпідставно зацікавлена в стримуванні деструктивних сил гніву, однак надмірне придушення гніву тягне за собою невроз.

Дати волю гніву - це означає провокувати конфлікт, але також можливість випустити пар і вирішити протиріччя. Але якщо заштовхати гнів всередину - це може принести тільки самоотруєння.

Подібно до того як задуха може завдати шкоди тілу, так і гнів - це природна реакція на подібну загрозу самопочуттю організму. Ось звідки в нас усі ці гнів, тривога і лють, ангіна і підвищений тиск як побічні продукти загрози, реальної або уявної, але самі по собі - природні реакції організму. який інстинктивно захищає себе.
Заборона гніву або його тривале придушення - це глибоке джерело психопатології, яке з усією неминучістю знайде вираження куди менш здоровим чином.
Ми знаємо, що один із плодів "гніву, зверненого всередину", - депресія. Також невисловлений гнів відіб'ється на самопочутті високим кров'яним тиском, а якщо судити за деякими поки що несистематизованими свідченнями, то люди, які мають проблеми з визнанням власного гніву, можуть виявитися більш вразливими для раку.


Автор тексту: Володимир Багненко (і трохи Анна Мокроусова і Джеймс Голліс)
Якщо вам корисні ці матеріали - поставте вогник.
І що вас цікавить - пишіть в коментарях.

@BagnenkoPsy

Яким є Херсон зараз? Яка реальність життя в місті? Що з архівами, викраденим і вивезеним з міста російськими окупантами?

Херсон - місто, де я виріс і тому в цьому випуску хочу говорити про нього і проблеми, повязані з ним;
А ще Херсон - прифронтове місто.

Ваня Антипенко - журналіст, якого я завжди з великим інтересом читаю, тому, коли я дізнався, що він в Києві - одразу запросив на подкаст.

Ми говорили чесно, але без диванних порад і експертних думок.
✅ Реальність життя в Херсоні
✅ Викрадене і вивезене з міста і архіви
✅ Як змінилось місто зараз
✅ Про фотовиставку в укритті в Херсоні про війну, під час якої фотожурналісти продовжили знімати нові кадри про війну

У мене в гостях Ваня Антипенко - журналіст, кореспондент радіо “Свобода”. І я радий, що міг поговорити з ним про це.

https://www.youtube.com/watch?v=A-_Pu8ZgR7A&feature=youtu.be

Я люблю, коли розмова вдається. Відчуття радості і глибини не покидало весь час подкасту! Тому впевнений, що вам теж сподобається.

Якщо це корисно - поставте 🔥 і залиште коментар під відео, це допоможе більшій кількості людей подивитись це відео. #Відео
@BagnenkoPsy