Розмова з тим, хто не говорить. Відвідини військового шпиталю після хвороби.Тиждень тому я захворів. І так сильно, як, мабуть, ніколи.
Зазвичай я не хворію взагалі. Never. Ever. А тут прям лежачий, температура 39.
Тому звісно, прийшлось відкласти всі походи.
Але сьогодні я вже абсолютно здоровий. І сьогодні день поїздки у шпиталь.
То ж беру все необхідне і їду.
Мене не було тут 2 тижні. Тому більшу частину тих, кого знаю, вже виписали.
Сумно.
Мені сумно, що хлопців виписали і багато кого я вже не побачу.
А навкруги буяє весна. Розквітає вишня, алича, черешня.
І хлопці нові гуляють.
Поговорив з Ігорем. Він тут давно і надовго, у нього немає двох ніг. Він дуже заряджений і ми домовились про те, що він прийде на подкаст.
Сьогодні він втомлений.
Але залізна воля і небажання приймати допомогу.
Вирішилось питання з протезуванням ока.
Привжджає Валдіс - це один з кращих спеціалістів з протезування.
28000 сказав буде коштувати.
Дзвониш представнику. Скидуєш фото. І він ще вирішує.
У нас є спеціалісти.
Але до його рівня не дотягують.
Будуть постійні протези робити.
Через тиждень буде
Стараюсь не просити.
Нехай краще допоможуть тим, у кого немає можливості.
На наступний день я поїхав в інший госпіталь. На цей раз центральний, в центрі Києва.
Тут складніше потрапити всередину. Треба знати відділення, прізвище. Хлопець на вході перевіряє ретельно, дзвонить у відділення.
Мені виписують пропуск, він діє всього 10 днів. І далі знов треба новий пропуск.
Тут в паліативному відділенні Руслан. Тобто за ним особливий догляд (тому паліативне відділення)
Хлопець, якому перебили хребет.
І у нього суіцідальні думки.
Я одягаю бахіли, халат, маску, шапочку і заходжу.
В палаті лежить ще 3 людини
Він не говорить. Не тому, що не хоче, а не може. Нема голосу, зараз зробили якусь операцію і прямо біля шиї якийсь апарат. Він тільки губами шевелить. І пальцями, вертить м’ячик, розробляючи пальці.
Я розказую йому історії. Він слухає.Розказую про важливість мати сенс. Мати причину вийти звідси.
Розказую історію Віктора Франкла, як він пройшов 4 концтабори і вижив.
Йому спекотно.
Ми спілкуємось тільки мовою жестів.
– У вас є кондьор. Чому не вмикають?
Він пожимає плечима і посміхаєтьсся. Ага, я зрозумів (“Сам в шоці.” )
Далі я даю кілька корисних вправ.
Які він може робити наодинці.
Я розказую і він уважно слухаю.
І так з обережною посмішкою питаю його:
– Час є?
Проводить великим пальцем над головою. Ага “Повно.”, “Вище голови”
Він говорить пересохлими губами.Беззвучно. Я не можу зрозуміти ні слова.
Ми граємо в горячо холодно. я кажу, що мені здається він мав на увазі, а він киває чи ні.
Я продовжую розказувати про Віктора Франкла і його історію.
Про сенс і потребу в сенсі кожного.
Про те, яким був сена Франкла.
Я даю домашнє завдання.
Він посміхається.
Я радію цій розмові.Це навіть не розмова в класичному сенсі. Бо від нього жодного звуку не було.
Але я точно знаю, що ми поговорили.
Коли я йшов - я спитав:
– я можу ще приходити
Він посміхається і киває головою.
Далі він продовжував тиснути свій м’яч.
Ми домовились, що через тиждень побачимось. Він проводжав мене очима. І в них було багато життя і тепла.
Гарна зустріч.Руслан отримав кілька домашніх завдань, про що і як шукати сенс. І вправа, яка буде його підтримувати
А я іду далі. Скоро зустрінемось знов.
Дякую всім, хто підтримує - донати, репости, коментарі!
Це неймовірно надихає.
І це додає можливості купити необхідне хлопцям.
В коментарях - реквізити для підтримки.
Також буду вдячний за репости, з досвіду 1 репост = 2-3 донати від вашого оточення.@BagnenkoPsy