⬆️ Книги горіли, бібліотеки палали, і то був стид і велике горе; а найстрашніше — що все це продовжується. Шовінізм — це бруд, бруд у найчистішому вигляді. Квінтесенція бруда.
Вибачте, якщо зараз зачеплю ваші патріотичні почуття. Я не проросійськи налаштована, мої дії щодо допомоги переселенцям, їхнім дітям, тваринам, ЗСУ ви бачите, я про це регулярно пишу тут. У Сенсотеці я волонтерила, спілкувалася, збагачувалась на гуртках та майстер-класах. Скільки дружнього спілкування і теплих спогадів, Сенсотека — одне з небагатьох місць у Львові, де я почувала себе затишно. І ось — на тобі. Заклик приносити російські книжки НА ПЕРЕРОБКУ. Чесно, спочатку мені треба було добряче поматюкатися, тільки тоді пішли думки.
1. Це лицемірно. Англійці колонізували Індію і використовували рабську працю на благо собі, то чому нікому не бридко читати британських авторів? Американці винищували корінних жителів континенту, індіанців – чому всі дивляться голлівудські фільми та вчать англійську мову? Із сучасного: французькі колонізатори = крупні капіталісти підтримують громадянську війну в Камеруні, де гибнуть пересічні люди, утримують їх на пальмових плантаціях у рабських умовах, тоді чому французька мова та література не потрапили під опалу? Де послідовність?? Половина європейських країн – колонізатори, інтервенти та ініціатори геноциду! Чому, якщо ми такі принципові, то підтримуємо Європу, ломимося до Євросоюзу, після всіх їхніх витівок? Вже пробачили? А німців за Освенцім вже пробачили? Здається, українська "актуальність" втратила актуальність, бо здатність бачити далі свого носу — поки що не є надбанням українців.
2. Російські книжки називають книжками агресорів, "літературними агресорами" (цитата!).
Це просто смішно, читаючи Достоєвського, я не колоніалізму вчилася, я думала про те, які бувають складні у людей стосунки та в яких черствих душах буває любов, вивчаючи прозу Льва Толстого, я дізнавалася про Наполеонівські війни, про історію християнства.
Читаючи прозу і поезію Пушкіна, дізнавалася у тому, як жили люди іншої країни, спостерігала, як мова простих людей ставала частиною літературного світу і як у такий спосіб останній втрачав елітарність.
За Путіна я від цього воювати не почала, наводчицею на доми своїх співвітчизників під час війни не стала.
Навпаки! Від того російська агресія мені ще бридкіша, бо та мова — моя, літепатура — цеглини в будівлі моєї особистості. Вашої також, просто зізнайтеся в тому, і вам відкриється ширший світогляд. Все складніше, ніж хочеться думати пересічному українцеві. Щоб це зрозуміти не треба бути сємі пядєй во лбу.
3. Кажуть, що у нас свої автори є – ну так, є. Але ж це не значить, що треба знищувати продукт праці інших! Ну не було в Шевченка з Франком тих самих думок, що були у Андрія Білого та Мандельштама, хоч убий, не було — не витягували, просто тому, що наші автори вирішували інші питання. Україна тоді дула колонією, а зараз нею не є, і для нас актуальніше інша література, російська в тому числі. Викресливши з пам'яті досягнення сусідів, ми викреслимо для себе їх досягнення. Це крок назад. Деградація. Якобсон, Шкловський, Мамардашвілі — та господи, який Шкловський. Та ж Дар'я Донцова — не були агресорами, вони до цієї війни взагалі ніякого відношення не мають. Вони були учасниками Світової літератури, займалися культурними та філософськими питаннями, шукали нові прийоми. Це все — також досягнення.
Виходить, що виплескуємо з водою дитину.
Прохання поширити пост
(Далі — нижче⬇)
