Хроніки зникнення 🇺🇦

Увага! Підвищена небезпека! — ніч пройшла під цим сповіщенням (окрім звичайної тривоги).
І тільки що — ще два вибухи.

Одеса — центр світу, якщо по місту так гатять.

Рік тому не стало Звісно.
Він мені багато років казав, що мені помирати не можна, бо я надто цінна для цього світу.
Коли мені було геть погано — казав, що «після жнив буле легше, Ево».
Він був. А сьогодні рік, як його немає. І щось важкувато лишатись в світі, для якого я типу цінна, коли в цьому світі вмирають люди, цінні для мене. Так, я егоїстка.

Подумайте щось хороше про Звісно — він тримав мене часто, а тепер я не дуже можу зрозуміти, що його немає.

Кляті злосусіди.

Зідзвонимось потім, коли вже скінчаться жнива
Ти ж точно воскреснеш? І я буду точно жива.
А зараз мій акумулятор уже на нулі,
Ти ж точно воскреснеш?
Без тебе ніяк, взагалі.

А він каже — ти озирнись навколо, ти новини бачила?
Такі часи, мала, усе вже за нас вирішено.
якщо щось купуєш і навіть не ти, то за це вже заплачено
кров’ю і потом когось іншого.

а ще він казав — ну яка в біса любов? Подивись!
Дивись, як зникають люди і цілі міста — все зникає!
Якщо ти летиш, то однозначно, тільки униз,
якщо ти знаходиш, то набагато більше втрачаєш.

І ще казав: «коли ти лишишся сама, як стіна,
що ледве вціліла під обстрілами та вітрами,
коли ворог буде палити твої знамена,
і не буде кому перев’язувати твої рани,

коли закінчаться набої для автомату —
не привертай їх увагу, не запускай ракети!
вимкни все світло, підходь до вікна кімнати,
я впізнаю тебе по вогнику сигарети.»

І я вимикаю світло, напружую очі,
вдивляюсь у темряву, залишаю на підвіконні зарубки,
одну за одною палю і палю щоночі,
чекаю, що от-от із темряви він простягне руку.

(Я, Лютий, 2015)

#недовірш

На холодильнику записка:
харчуйся добре, пий пігулки,
роби добро - не жди подяки,
гортай, сумуючи, журнали
у перукарні що за рогом,
коли не брешеш - легше жити,
віддай Марині триста гривень -
вона платила у Реберні,
не ти вінець світобудови
та власний світ лиш ти формуєш,
вже тріснув шланг старий у душі,
ти поміняй, візьми нормальний,
згадай кого образив сильно,
а скільки з них вже не повернеш?
Доїсти треба крупи, гречку,
що купували у локдаун,
дивись, бо там щось заведеться,
самоповага вчить кохати,
тримай відкритою машинку,
телефонуй частіше мамі,
бон шанс, малий, твоя лисичка.

Прикмети у календарі
віщують гарні врожаї,
тож у турботі та жалі
не зауважимо деталі.

Олександр Демченко

Обожнюю вірші Демча, його теж обожнюю і давно. Рідний друг, тонкий і міцний одночасно, для мене він по-перше Поет, а потім вже журналіст. Радію, коли постить свої вірші, і нагадує нам, що він Поет.

Сашко, дякую. Люблю.

Так важко бути дорослою людиною з купою болячок.
Клянчити донати, заставляти себе робити кроки, шукати постійно приробіток, ревіти за мертвими, ревіти за живими, намагатись їсти, пити ліки. Намагатись жити.

Важко бути дорослою людиною.

Термін подачі заявок подовжено до 17.03. Покажіть друзям і подругам підприємцям цю можливість грантову. За чесність фонду ручаюсь головою

Зідзвонимось потім, коли вже скінчаться жнива
Ти ж точно воскреснеш? І я буду точно жива.
А зараз мій акумулятор уже на нулі,
Ти ж точно воскреснеш?
Без тебе ніяк, взагалі.

#недовірш

(А оце переклад. Євгенія Каніщева переклала)


Evelina Ganska

Call me back later, when the harvest time is through.
Are you sure to be resurrected? I promise to be alive, too.
But for now my battery is at zero.
Are you sure to be resurrected?
I can’t do without you at all.

До речі, зазвичай коли мені дуже погано і загострюється депресія, то я пишу багато віршів. Цього разу і вірші не можу. Слава богу, що #мій_склероз_множинний не загострюється і в ремісії, але блін.

Як же я втомилась.

Друг, Сергій Борич написав мені комент, який я не можу вам не показати:

Евеліна Ганська, і додам про самогубство: воно не має жодного сенсу з раціональної точки зору. Якщо у нас одне життя - його варто прожити, кожен день можна почати як перший, уявляючи, що оце тіло - це просто вихідні умови твого народження. Якщо ж уявити, приміром, що життя в матерії - це щось на зразок школи душі, то самогубство - це лише спроба піти з уроків раніше. Тебе все одно туди повернуть, за ту хуйову парту з наліпленими знизу жвачками. Подумай про те, що головний урок цієї школи - навчитися любити себе. Уяви, що в минулому житті ти була піздєц яка ахуєнна, любила себе і тобі стало страшенно нудно, і ти подумала «цікаво, чи зможу я любити себе так само сильно за будь-яких умов, чи може моя любов до себе бути безкорисною, як і моя любов до життя? А що як я оберу собі тіло із ось таким набором складних хвороб, чи втримаються моя душа та дух в такій ситуації?». Якщо все було саме так - було б тупо проїбатися в цій грі. Якщо ж ми просто земля і у неї повернемось - то все, абсолютно все, що у нас є - воно тут, у твоєму житті і ставленні до нього

Смішне: на днях після спроби самогубства приїздять мєнти, щоб я розписалась в купі бумажок, і один спроходняка каже :
— чєго ж ти так, што случілась? Ми всє нєсьом свой крєст…!
Сусідка йому каже чесно — не влазьте з повчаннями, будь ласка, а мене так видрочило оце його патякання, і я ще навіть під купою транків ледь сидячи, а кажу:

— а вас не вчили до громадян не не «ти»? А розуватись в ІДЕАЛЬНО ВИМИТІЙ КВАРТИРІ ТЕЖ НЕ ВЧИЛИ?

Після цього мєнти мовчали.

Щоби тобі стало легше
Я все вже зробила сама.
Хтось із нас двох мав бути гіршим —
Нехай буду я.

Болить, як ногами в обличчя,
Та щоб вийшла в нас нічия —
Хтось із нас двох має бути скаліченим.
Нехай буду я.

#недовірш