"
По дорозі додому я помітив юрбу водіїв таксі, що зібралася перед баром П. Дж. Кларка, очевидно приваблених веселим гуртом підпилих австралійських офіцерів, що баритоном виспівували "Матильдин вальс"".
#пісняВкнижці
Книжка ця - "Сніданок у Тіфані" (переклад Тараса Бойка), а пісня ця підступна, бо чуєш назву — і думаєш, що Матильда це жінка і пісня про кохання, а вслухаєшся в текст, читаєш історію, і розумієш, що матильда — це такий рюкзак+спальний мішок австралійських мандрівних робітників XIX століття, а
пісня про їхнє тяжке життя.
Але щось таке сталося і з самим "Сніданком в Тіфані" - через екранізацію ця історія пам'ятається набагато романтичнішою, ніж у романі. Крім серйозно
зміненого фіналу в екранізації менше видно, що дія відбувається в 1943 (це працює так сильно, що в примітці до комубуківського видання назву однієї з книжок Голлі "На південь на Тандеберді" пояснено через модель Форда з 50х (
а не літака з 30х).
#раптовіРими