ромашковий викидень

минуле, теперішнє, майбутнє

презирство в очах,
остання цигарка,
спокійна ненависть до тих,
хто його вбиватиме.

Слава Україні.
автоматна черга.
і наша відповідь:
Героям Слава -
лунає з усіх
гортаней, що мають
фізичну змогу
кричати.

вас будуть вбивати,
усі руки, які зможуть
тримати зброю.
всі очі, що бачитимуть вас,
будуть очами ворога,
ви ніде не будете вдома.
ніде не будете в безпеці,
бо всі вуха, які ми маємо
будуть чути кожен ваш подих,
скоти ви йобані.

заспокою вас, християни так звані,
у вас не буде могил,
вам виїдять очі ворони,
вам розкладе гортані
ізотопами урану,
ваші вуха будуть скручені в трубочку,
забиті травою і нами скурені.
ви потрапите в пекло,
навіть якщо джеймс веб не зафіксує
існування раю.
з усіх нових відкритих галактик,
українці виберуть найгіршу можливу:
з трьома сонцями, що от-от розірвуться.
ми винайдемо технологію мучити ваші душі вічно, в футлярі космічному,
відправленому на тамтешню орбіту,
гнійники немічні.

мадс міккельсен

прогріті машини тимчасові члени родини кошачих,
коти жевріють на їх металевій морді,
ховаються від дощу під їх пузом.
вони прийняли ці бляшанки в прайд,
поважають їх, як більших за себе,
але зневажають, як коней.

одноокий мадс міккельсен
(автор має на увазі Бога),
дивиться за своїми дітьми.
але деякі
хвостаті помирають під підковами,
вершників не перевіривших
своїх коней.
сподіваюсь цього не було б,
будь у нього два ока.

будь у нього два ока,
можливо не існувало б мавп,
єдиними видама ссавців було б коти і кити,
одні не люблять воду, іншим не потрібна земля.
так званий, баланс в природі.
будь у нього два ока.

розвиваючи єретичну думку далі,
припустимо, що мадс мав два ока,
створюючи небо і землю,
він залишив темряву,
без альтернативи світлу, темряву.
і побачив мадс, що добре воно.
і поблагословив мадс китів і котів,
кажучи: плодіться й розмножуйтесь,
поки поспіть на землі, котики,
на наступний день створю вам
кошачий будиночок і кошаче дерево,
а, зараз, па-па, сорі, багато справ.

пісня яку я мав написати якщо б був німецьким рокером в нульові

вечір накидує хусту не землю,
в очах блимає gps-радар -
далі у ліс, усе далі і далі -
де бачив тебе в останнє.

приспів:
ці ліси безкінечні і злі,
тут і там бігають кабани,
тут і там не літають уже птахи,
самотність тінню повзе по
змерзлій траві.

за мною міста, за мною спогади -
ті дні огортають усе червоним.
сохне в гортані і болять
металево руки -
проте тут у лісі
одинокість моя
стає менш колючою.

ось і на місці,
ліхтарями падають зорі в галявину -
сніг відблискує вовчими очами,
я дивлюсь нагору і бачу тебе.
ти хитаєшся по вітру,
як у той день.

я згадаю як зрізав мотузку,
знімав тобі черевики,
закривав очі і гладив по голові.
це все було сном, але яким
правдивим.
стою на цій галявині,
у темному лісі -
мої мокрі очі
відмовляються з цим миритися.

приспів двічі, потім соло на гітарі.
(можна зняти кліп, де б я лазив по горам і в кінці помер)

новини з півдня

дитинство пройшло на півдні,
пахлава, кукурудза,
коси, затоки, медузи.
батя втопив офіцерський
годинник,
витягуючи із виру малого,
мого віку тоді,
не знаю що трапилось,
кажуть, на тому місці
дельфіни бавляться з
дітьми.

перший раз бачив
штучне дихання, як шукали лікаря.
все обійшлось, мабуть він виріс,
тільки трохи шкода
наручний часомір.

він бачив тоді небагато,
трохи неба з-під білих
парашутів-вітрів,
трохи бруду з полігонів-
полів, трохи грибів-маслят,
трохи ніг в чоботях,
трохи плацу, трохи
землі і наостанок моря.
в цілому
непогане життя для речі,
з зіркою на циферблаті.

знайшов його в шафі,
поруч з ножем і ліхтариком -
досить простий і
вже сильно ржавий,
шкіряний ремінець
порваний,
його зігнуто навпіл.

коштував колись багато,
ех, треба було продавати.
зараз в геройському і
рибальче,
мабуть такі самі,
вудії
виловлють
з гирла ріки.

жерар піке

в природі все вмирає
і згодом
квітне нове життя,
ось і жерар піке
повісив бутси на цвях.
знімає футболку синьо-гранатову,
аплодується на камп ноу
(читати у песів войс).

він має що робити далі:
поїде на гастролі шакіри
(upd: ні),
вийде на каталонську пенсію,
відкриє в мадриді ресторан,
прийде на зйомки
реклами стрьомної бетінг контори,
може зіграє ще сезон чи два
в піднебесній, японії, млс, австралії.

залишаються лише хвої,
вічнозелені серед голих стовбурíв,
на півночі вище соснові -
треба тягнутися до сонячних
променíв.

в складі лишається лише
серхіо бускетс,
він теж старий, не йде встик,
не встигає на м'яч, не біжить.
на другий тайм його міняють
і від іде в підсобку
з масажистом курить.
після матчу кличе на вечерю
сім'ю жерара, на питання що далі,
той суне плечами і каже
бог знає.

листя опале тане, як плитка
чорного на малому вогні -
вночі вітер залишки його
струшує з лисіючих
дерев-королів.

2010-ті, мені відповідно
менше наполовину років -
замість уроків,
граємо на колючковому полі
на першість району
футбольну баталію - бий, біжи.

у мене були футболки їх всіх,
хаві, інєста, мессі, пуйоль
пізніше санчез, фабрегас,
давід вілла, суарез, жорді альба.
вдома
плакат на стіні з збірною
іспанії.

їм природа речей ця незнайома,
вони не бачать вмираючу вроду.
щоосені. плачуть, коли закінчується
контракт, коли старіють, коли сумують,
коли нудьгують, коли зима.
ми лише усміхаємось, чекаючи квітень.
повниться бористен, ти йдеш по набережній,
розпускаються трави-квіти, абрикоси -
яблуні, вишні. сонечко світить,
все відроджується.
visca catalunya.

новобіличі

останні дні жовтня, молодий нерон
став імператором у цей час -
тільки у римі трохи тепліше
зазвичай.

собачників вигулюють їх діти -
деякі з них у шкарпетки вдіті;
повертаючись на звук вибуху,
тітка спитає: а хто в черзі останній?

в лісосмузі пахне хвоєю,
пару дерев забинтовані,
у пісочниці замок мурах -
пляма на стовбурі -
куплю антиквар.

темніше трохи у цьому районі,
ніж було рік тому -
зате видно зорі, про них
і говорим. ти кажеш,
що космос як море,
я докурюю і погоджуюсь.

підходять дівчинки, їм по
вісім чи десять осенів -
продають браслети з намиста
чорного, всі заробітки ідуть
на армію,
так найстарша мені говорить.

вчора пив какао і дивився на голуба,
він мав сірий асфальтовий комбез
і білу шапочку-голову -
думав якими будуть його діти,
молоком пташиним налиті,
з білимими плямами чи повністю білі,
якщо друге, то є шанс зробити
кар'єру в весільному бізнесі.
наче норм умови праці і краще
ніж як їх батько
перед бабульками жебракувати.

згадав як стояв промінь диму
з кацапського танку підбитого,
я бачу його з балкону.
на північ від мого дому.

сумує кішка схожа на нашу маму,
її кошенята виросли і розбіглись
собі хто куди.
насипаємо їй поїсти.

проходжу вздовж паркану,
дядько мене гукає,
спершись пальцями у дірки забору -
пропонує мені угоду.
мовляв дам тобі гроші, юначе,
ти принесеш мені червоні цигарки.
я завжди кажу ні,
але зараз мені його ніби шкода,
він стоїть тут весь день,
чекаючи курива, як джин у лампі,
іде в палату тільки вночі,
коли санітари знайдуть його,
як завжди прикутого до сітки паркану.
психлікарня.

я прокинусь вночі, закурю цигарку -
візьму молока і налию склянку.
погортаю поетів, подивлюся тіктоки -
уявлю себе богом, забуду пороки.

ну, до речі:
дякую, боже!
що я, як любка, молодий і гарний
що я нормальний і адекватний,
що хелікоптер пролетів мимо
моєї хати, що я піддатий.
що вітер в полі і боже слово
в очах у кожного, навіть сліпого.
що можна красти, що пост-модерни:
що лагідний крем не пече мої плечі,
що кава чорна, що стіл біленький.
що маю здатність чекати
і спати вдень сам,
що я мужик небагатий, але живу середньо.
що
я кинув дрочити учора вночі,
прочитав молитву, дістав рушник.
набрав води, і закрив кімнату.
нагодував кота, подихав фазами.
вдягнув штани,і полив фіалки
вдома чи ні, відчуття двояке.

дякую, боже,
що я не москаль,
що маю друзів і маю сарай,
маю класний хуй і вродливе дівча,
маю право обрати собі природу -
вільний робити, що захочу.

мирність

автобус, рух, свідомість, потяг.
пломбірні бескиди, мирність в дорозі.
шиплячі звуки, столітні пам'яті.
нюдси, втома, дорогі цигарки.

умовність перетину, кросівки з італії -
вийшов на зупинці, купив тобі розалії,
підвісив каву і її замовили. приємність
сонця, заніжніть гола.

літо у лютому, місяць зростаючий.
мнемонічна техніка - згадати що ти їв останнє. черешні, наче

сквірт

склеювати слиною зламану цигарку,
останню, зранку. згадувати як звали його.
я звикла спати осторонь, молитись
господу, трахатись з *гослінгом
*збірний образ крутого чоловіка

це було один раз і я майже забула,
вночі, після клубу, ще й трохи накурена.
легенда існуюча перестає бути міфом,
жінка мого віку для когось мама, для когось мілфа.

він робив неймовірне, я істота - я люблю жити.
в мене синці на сідницях,
в мене волосся на спині - я люблю жити.
мої кучерики у його руці,
лоскітно,
Ой-як-його -
Ще трохи нижче -
І
я
люблю жити.
в мене шрам під носом, шрам за вухом,
пару невиліковних хвороб - я люблю жити.
в мене нема тіні, нема місця на жорсткому
диску, борги за комунальні послуги - я люблю жити.
в мене секс буває тільки з незнайомцями,
в мене немає бога, в мене молитовник на
підвіконні, в мене одного разу був сквірт -
Я ЛЮБЛЮ ЖИТИ.
я люблю жити і не пам'ятаю його ім'я,
в мене в країні війна, я люблю жити.
я люблю жити. люблю каву.
люблю жити. хочу татуювання.
я люблю жити. люблю гарбузове насіння.
жити люблю і люблю жити. я голубка і дівчина, в мене пухнасте пір'я.
в мене закриті вікна, в мене рожева валіза.
я люблю жити.

арестович рівня /b/

ода существованию межгалактического вида землян

покажи мне в засвете углы,
солнце,
тикают только часы -
синхронно кухонные и
комнатные -
одинаково безразличны
они двое.

натяжение между стенами
исходит из равенства градусов -
тост в масле, кручусь в кровати,
мыслишки самоудаляются, как файлы.

кризис среднего пришел раньше,
чем должен был; в отпуске съел
омара, поплавал, поплакал.
когда мазал у бассейна старушку,
она что-то скучала в вопросительной интонации:
- ви фюльст ду дих
и - ви лойфт эс -
и я отвечал си, мадама, зер гуд.
падал на лежак рядом и
тупил в купленный на базаре
геймбой. game over.
жизнь отстой.

роад муви

вершина тортика именуется вишенка
амурный проблеск в её глазищенках.
кафе у трассы, кофей, круáссан,
и очередь в туалет.

во вторник мне станет плохо
от стейка сегодняшнего, но в этот
момент - прелесть, а дальше
айс крим, содовая, вафли, ещё
раз кофе.

фул ред липстик матовый,
советую сок гранатовый,
кричу официантке «хей, Люси
повторите плиз этот смузи»

моя спутница пахнет мятой
а точнее бабелгам колд раззбери,
я ей говорю комплименты,
кондом в кармане, в голове ветряно.

в милк бар завалились громилы,
вонючие куртки, черепки,
банданы. я второй раз зеваю,
шепчу кукле рядом:
-я покурю и обратно.

я припёрся на очередной квартирник,
в эпоху ковид-найнтин.
на мне была маска и синий свитер,
на ней вроде бы бусы и жёлтые
туфли. мы выпили что-то в стакане,
а может быть даже курнули,
взглянули на улицу и ужаснулись.

всё-таки россия напала или это уже не она, ну в общем, какие-то солдатики
бегают по дворам.

ну, мы решили, что, в целом,
на ход событий вселенной
имеем влияние мизерное,
это если учитывать убитых бабочек, а
если без них - никакого,
и заперлись снаружи на
крытом балконе,
и кстати с нами запёрся
коньяк.

мы смотрели вслед за огнями гаубиц,
и это было даже мило,
только очень громко.

я спросил откуда она приехала,
она пару раз переспросила,
но в итоге призналась, что
местная. а потом мы кидали в
каски прищепками.

кстати, мы пьянели, но я точно запомнил, что кроме солдат,
были и осьминоги,
да, это звучит очевидно сейчас,
но тогда не все понимали,
что восьмипалым с мексиканского
залива надоели страны выливающие в них нефть и они вызвались помочь украине со стороны штатов.
эти каракатицы(сейчас это слово ещё не цензурируется) отчаянно душили мальчиков в форме, хоть их и было меньше.

мы ещё посидели, я попросил её телеграм и вызвал убер, я позвал её на мою съёмную квартиру, но она сказала, что не даёт тем, кого знает меньше суток.
на этом и разошлись.

в дороге кидал ей милые стикеры с котятами, слава богу, времени на это было предостаточно. из-за ебучей войны
перекрыли проспект победы и бедный мурат срезал дворами.

в его доме одни коридоры,
он бесцельно по ним ходит.

в его доме бесконечность дверей,
он ждёт в гости и людей, и зверей.

он ходит по каменным галереям,
устав, падает и начинает другую игру.

он представляет, что показывает дом
другому Астерию или вспоминает
существ, которых избавил от зла,
может быть даже спрашивает
себя "каким будет мой избавитель, а?
он будет быком или человеком?
а может он будет таким как я".

выйдя из одной из дверей
вскинув меч на солнце
Ариадне скажет Тесей
- Минотавр даже не сопротивлялся

любовь к зиме проходит со снегом.
вчера ещё мазал на хлеб земли,
трусил, глазел на лепестки холода,
представлял, как они гасят
глаукомами огни в камельке
образов прошлого.

вчера ещё топтал его,
белый, (как жаль,
что это слово,
скоро нельзя будет написать),
с сожалением, что он уйдёт,
что тут снова будет грязь,
снова будут обезьяны,
говорящие на разных языках,
но сказавшие ровно ничего и
бормочущие обо всём.

любовь к зиме приходит
неожиданно, оглядываешься
во вторник, в котором растаял снег,
и тут доходит,
что это была другая жизнь
в самом коротком месяце.