Вчора ти втретє за три роки гонив мене від себе.
А я знову залишилась.
Знаєш, мабуть, найстрашніше навіть не те, що ти мене виганяєш.
А те, що після всього я все одно шукаю причину залишитися.
Ніби в кожному твоєму «йди» я чую не кінець, а прохання: «не йди від мене».
Я знову проковтнула образу.
Знову заховала сльози.
Знову зробила вигляд, що мені не боляче, хоча всередині мене вкотре щось розсипалося.
І я залишилась.
Не тому, що мені не вистачає гордості.
Не тому, що я не знаю собі ціни.
А тому, що я досі люблю тебе настільки, що іноді ця любов сильніша за мене саму.
Тільки я вже не знаю, скільки разів можна залишатися там, де тебе просять піти.
І скільки разів можна ламати себе, аби тільки не зламалося «ми».
Ти, можливо, завтра навіть не згадаєш учорашніх слів.
А я згадаю.
Бо я щоразу залишаюся з ними наодинці.
Цього разу я залишилася не тому, що мені не боляче.
А тому, що мені досі болить настільки сильно,
що я ще не навчилася тебе відпускати.
#pensieri
𝑇ℎ𝑒 𝑓𝑜𝑟𝑔𝑜𝑡𝑡𝑒𝑛 𝑔ℎ𝑜𝑠𝑡 𝑜𝑓 ℎ𝑎𝑡𝑟𝑒𝑑.
А я знову залишилась.
Знаєш, мабуть, найстрашніше навіть не те, що ти мене виганяєш.
А те, що після всього я все одно шукаю причину залишитися.
Ніби в кожному твоєму «йди» я чую не кінець, а прохання: «не йди від мене».
Я знову проковтнула образу.
Знову заховала сльози.
Знову зробила вигляд, що мені не боляче, хоча всередині мене вкотре щось розсипалося.
І я залишилась.
Не тому, що мені не вистачає гордості.
Не тому, що я не знаю собі ціни.
А тому, що я досі люблю тебе настільки, що іноді ця любов сильніша за мене саму.
Тільки я вже не знаю, скільки разів можна залишатися там, де тебе просять піти.
І скільки разів можна ламати себе, аби тільки не зламалося «ми».
Ти, можливо, завтра навіть не згадаєш учорашніх слів.
А я згадаю.
Бо я щоразу залишаюся з ними наодинці.
Цього разу я залишилася не тому, що мені не боляче.
А тому, що мені досі болить настільки сильно,
що я ще не навчилася тебе відпускати.
#pensieri
𝑇ℎ𝑒 𝑓𝑜𝑟𝑔𝑜𝑡𝑡𝑒𝑛 𝑔ℎ𝑜𝑠𝑡 𝑜𝑓 ℎ𝑎𝑡𝑟𝑒𝑑.