Третій тиждень нашого із Льошою Бондаренком (@musicgeek) челенджу #культурфорс. Поки у нього астрологи оголосили тиждень геніальності, у мене – тиждень тріп-хопу у МакДональдс. Розповідаю, що з того вийшло (традиційно – від найгіршого до найкращого).
DJ Shadow – Endtroducing….. (1996)
Коли я слухала J Dilla і вражалася тому, як майстерно він використовує семпли, то і не думала, що цей челендж доведе мене до цього альбому. На відміну від попереднього досвіду, цей мене радже роздратував. Якщо чесно, то я щиро не розумію, як і навіщо слухати подібні альбоми.
Grandmaster Flash and The Furious Five – The Message (1982)
За ці три тижні я дуже перенаситилася олдскульним хіп-хопом. Ніколи особливо не була прихильницею жанру. На жаль, із цією платівкою цікавих розмислів чи відкриттів у мене так і не сталося.
Найкращий трек альбому – однойменний The Message, на якому можна було і зупинити знайомство з творчістю гурту.
One Day as a Lion – One Day as a Lion (2008)
Спільний проєкт Зак де ла Роча та Джона Теодора мене, якщо чесно, розчарував. Мої спроби розшукати пояснення, що у цьому альбомі має вражати найбільше, розбилися о статті про те, який цей супердует – супер, з ким вони працювали і як класно працює тусовка.
Massive Attack – Blue Lines (1991)
MA – один із тих гуртів, в яких я люблю з десяток пісень, але відчуваю складність у прослухуванні їх підряд. Тому й альбом виявився таким вимученим. Із всього, що я слухала у MA – цей альбом мені здався найслабшим та одномантіним.
Beak> – >>> (2018)
Я не одразу провела паралель між цим гуртом та Portishead, тому під час прослуховування подібностей не шукала. Ретроспективно припускаю, що Джефом Барроу гурту перейшла у хорошому сенсі какофонія звуків.
Слухати альбом справді цікаво, але я маю сумніви, що увімкну його ще хоч раз у житті.
Sonic Youth - Daydream Nation (1988)
Я щиро вважаю так: з тобою або трапився до 16-річчя Sonic Youth і ти навіки вдячний цьому гурту, що чомусь навчив підлітковий розум, або ні. У другому випадку шансів, що Sonic Youth буде подобатися, категорично знижується. Я, до речі, з першої категорії.
Як слухачка підготовлена, я знала, що цей альбом треба слухати так, як читаєш «Улісс» – із зносками. Бо дідька лисого я б вловила відсилки до кіберпанку, фільму Chelsea Girls та купи старих гуртів.
Archive – Noise (2004)
Про Archive я знала десь трошки більше, ніж нічого.
У мене виникло враження, ніби це дуже обережна музика. У тому плані, що навіть у кульмінаційних моментах треків, вони радше нагадували релігійні гімни, ніж концертні бенгери. Цей альбом трек за треком накручує слухача, поки не доводить до повного виснаження.
Додала до плейліста трек Fuck U і вам раджу.
Can – Tago Mago (1971)
Найрозкішніший альбом тижня. Абсолютно несподівана музика, яка дивує кожну секунду.
Мене найбільше вразило поєднання класичної для 70-х гітари із усіма іншими музичними елементами. Результат дуже неочевидний.
Після другого прослуховування платівки додала собі у список на перегляд документалку Krautrock: The Rebirth of Germany від BBC. Схоже, що це світ, сповнений загадок.
Portishead – Dummy (1994)
Один із найцікавіших досвідів прослуховування музики за все моє життя. З одного боку, я в абсолютному екстазі від вокалу. З іншого, музичний ряд мене ледь не довів до панічної атаки. Це дуже наповнена та напружена музика, якої в якийсь момент стає так багато, що важко дихати. Дуже круто.
Єдине що, до такої музики треба бути готовим перед прослуховуванням.
DJ Shadow – Endtroducing….. (1996)
Коли я слухала J Dilla і вражалася тому, як майстерно він використовує семпли, то і не думала, що цей челендж доведе мене до цього альбому. На відміну від попереднього досвіду, цей мене радже роздратував. Якщо чесно, то я щиро не розумію, як і навіщо слухати подібні альбоми.
Grandmaster Flash and The Furious Five – The Message (1982)
За ці три тижні я дуже перенаситилася олдскульним хіп-хопом. Ніколи особливо не була прихильницею жанру. На жаль, із цією платівкою цікавих розмислів чи відкриттів у мене так і не сталося.
Найкращий трек альбому – однойменний The Message, на якому можна було і зупинити знайомство з творчістю гурту.
One Day as a Lion – One Day as a Lion (2008)
Спільний проєкт Зак де ла Роча та Джона Теодора мене, якщо чесно, розчарував. Мої спроби розшукати пояснення, що у цьому альбомі має вражати найбільше, розбилися о статті про те, який цей супердует – супер, з ким вони працювали і як класно працює тусовка.
Massive Attack – Blue Lines (1991)
MA – один із тих гуртів, в яких я люблю з десяток пісень, але відчуваю складність у прослухуванні їх підряд. Тому й альбом виявився таким вимученим. Із всього, що я слухала у MA – цей альбом мені здався найслабшим та одномантіним.
Beak> – >>> (2018)
Я не одразу провела паралель між цим гуртом та Portishead, тому під час прослуховування подібностей не шукала. Ретроспективно припускаю, що Джефом Барроу гурту перейшла у хорошому сенсі какофонія звуків.
Слухати альбом справді цікаво, але я маю сумніви, що увімкну його ще хоч раз у житті.
Sonic Youth - Daydream Nation (1988)
Я щиро вважаю так: з тобою або трапився до 16-річчя Sonic Youth і ти навіки вдячний цьому гурту, що чомусь навчив підлітковий розум, або ні. У другому випадку шансів, що Sonic Youth буде подобатися, категорично знижується. Я, до речі, з першої категорії.
Як слухачка підготовлена, я знала, що цей альбом треба слухати так, як читаєш «Улісс» – із зносками. Бо дідька лисого я б вловила відсилки до кіберпанку, фільму Chelsea Girls та купи старих гуртів.
Archive – Noise (2004)
Про Archive я знала десь трошки більше, ніж нічого.
У мене виникло враження, ніби це дуже обережна музика. У тому плані, що навіть у кульмінаційних моментах треків, вони радше нагадували релігійні гімни, ніж концертні бенгери. Цей альбом трек за треком накручує слухача, поки не доводить до повного виснаження.
Додала до плейліста трек Fuck U і вам раджу.
Can – Tago Mago (1971)
Найрозкішніший альбом тижня. Абсолютно несподівана музика, яка дивує кожну секунду.
Мене найбільше вразило поєднання класичної для 70-х гітари із усіма іншими музичними елементами. Результат дуже неочевидний.
Після другого прослуховування платівки додала собі у список на перегляд документалку Krautrock: The Rebirth of Germany від BBC. Схоже, що це світ, сповнений загадок.
Portishead – Dummy (1994)
Один із найцікавіших досвідів прослуховування музики за все моє життя. З одного боку, я в абсолютному екстазі від вокалу. З іншого, музичний ряд мене ледь не довів до панічної атаки. Це дуже наповнена та напружена музика, якої в якийсь момент стає так багато, що важко дихати. Дуже круто.
Єдине що, до такої музики треба бути готовим перед прослуховуванням.