/—//—/

місто знущається наді мною —
навіть собаки тут
одягнені краще

відчуття ніби свято
десь поруч, але не з тобою,
або вже закінчилось, ще до того,
як ти про нього дізнався

лікар радить
дотримуватись режиму,
сповільнити ритм,
не звірятися з календарем,

примиритися з відчуттям
швидкоплинності,
змиритися, що це місто
створене для креативної молоді – 
і собак

я вмовляю себе
не палити забужко і жадана
не сваритися у фейсбуці
не заводити сторінки в
фейсбук / пьюр / інстаграм

не пити після опівночі,
не їсти після восьмої
медитувати зранку
і писати ніби востаннє,
бо як раніше вже точно не буде

на місці парку з’явився ЖК
дороги й бруківку перекладуть
мости так і лишаться недобудовами.
машини тягнуть на штраф-стоянку,
іржа плаче, ніби її проводжають
в останню путь.

у повітрі витає смог з надії,
туману і пилу – 
не дихай
не дихай
не дихай