κοινωνία


Гео и язык канала: Россия, Русский
Категория: Цитаты


„Мы суть разговор“ (Гёльдерлин)

Связанные каналы  |  Похожие каналы

Гео и язык канала
Россия, Русский
Категория
Цитаты
Статистика
Фильтр публикаций


Немного нежности и милоты нам всем не помешает в этом жёстком,железном мире.
Работы Элисон Френд


"Все, что нам нужно - это дух бодрствующий». Это изречение аввы Пимена, одного из отцов-пустынников, хорошо отражает существенную роль бодрствования в духовной жизни христианина. В чем же оно состоит? Новый Завет, противопостав­ляя бдение состоянию опьянения и дремотности, определяет его словом трезвение и выражением « не смыкать глаз». Тем, кто преследует ясно поставлен­ную цель, чтобы не потерять ее из виду, необходимо быть именно бдительным. А поскольку христианин ставит своей целью взаимоотношения с Богом че­рез Иисуса Христа, христианское бодрствование целиком и полностью связано с личностью Христа Пришедшего и вновь Грядущего. Василий Великий завершает свои «Нравственные правила» утверж­дением, что «отличительная черта» христианина - всегда быть начеку, бодрствовать ради Иисуса Христа: «Что свойственно христианину? Каждый день и час бодрствовать и при совершенном благоугождении Богу быть готовым, зная, что Господь придет в час, в который он не чает».Акцент на временном измерении, присущий этому тексту, не случаен. Образцом бодрствующе­го является пророк, тот, кто старается истолковать взгляд и Слово Бога в определенном временном и историческом «ныне». Таким образом, бодр­ствование - это внутренняя ясность, рассудитель­ность, критичный ум, присутствие в истории, отсутствие рассеянности и легкомыслия. Слушая Слово Божие, человек бодрствующий, внутренне сосредоточенный на его повелениях, становится ответственным, то есть глубоко неравнодушным, сознательно берущим на себя попечение обо всем, в особенности же — способным блюсти других и хранить их. «Быть episcopus, епископом, - пишет Лютер, - означает наблюдать, быть бдительным, рачительно блюсти». Следовательно, бдительность представляет собой свойство, требующее большой силы духа и наделяющее уравновешенностью: речь идет о необходимости быть бдительным не только к истории или ближним, а и к себе самому, своему служению, своему труду, своему поведению - в об­щем, ко всей сфере житейских взаимоотношений. До тех пор, пока над всем не воцарится господство Христа.Трудность бодрствования заключается как раз в том, что блюсти надо прежде всего себя самого: враг христианина находится в нем самом, а не вовне. «Бодрствуйте на всякое время и молитесь, смотря за собою, чтобы сердца ваши не отягчались развле­чениями, пьянством и заботами житейскими», - говорит Иисус в Евангелии от Луки. Бдительность достигается путем борьбы с самим собой: бодр­ствующий человек - человек стойкий, вступаю­щий в противоборство в защиту своей внутренней жизни, дабы не быть прельщенным миром, устоять под бременем невзгод бытия, одним словом, дабы соединить веру и жизнь, сохранив в ней равновесие и гармонию. Бодрствующий - это тот, кто врастает в жизнь, а не прячется за фантазиями или впадает в идолопоклонство, кто трудится, а не предается праздности, кто строит отношения, любит, а не безучастен, кто со всей ответственностью берет на себя свои фактические обязательства и ими живет в ожидании грядущего Царства. Итак, бодрствование - основа качества жизни и отношений, оно же стоит на страже полноты жизни и противостоит обольщеньям, которыми человека терзает смерть. Поэтому Павел предостерегает Солунских христиан: «Итак, не будем спать, как и прочие, но будем бодрство­вать и трезвиться».


Фрагмент текста Энцо Бьянки
Гойя "Сон разума рождает чудовищ"




Любовь Сумм, из эссе "Одиссей многообразный" :
"В основе культуры лежит утрата, и различие между культурами, может быть, и заключается в том, как они видели, как переживали утрату. Город или сад, близость к Богу или власть над природой, бессмертие, единый язык, человеческие отношения — что оставлено в золотом веке? Есть своя память у Израиля, своя потеря — у Рима. Маялись ощущением какой-то нынешней неправильности, невозвратности былого и греки, но не было ясного осознания этой утраты. Нет единого греческого мифа об изначальном, правильном состоянии, нет постоянного проживания этой беды. Гесиод скажет о золотом веке, без войн, без труда, Пиндар — об Островах Блаженных, с вечным танцем и неувядающей юностью, Платон придумает Атлантиду, но единого мифа нет, и, вероятно, именно поэтому грекам так и не удалось превратиться в единую нацию — ни в пору величайшего расцвета, ни в Средние века. Один из древнейших народов Европы государственность обрел лишь в Новое время, в числе “молодых наций”.
Что же такое утратили греки, что не давало им даже постичь эту потерю? Не память ли?
Мифы Платона — огромный затонувший остров, цельный человек, рассеченный богами надвое, пещера, от обитателей которой скрыт истинный свет, — не тоску ли по прежнему единству, по принадлежности к какой-то большей цельности выражают они? И сам Платон упрекает эллинов как раз за (...)короткую память(...); — три-четыре поколения предков насчитывают они, а там уже — прародитель Зевс. На самом-то деле от богов нас отделяет цепочка в несколько сот поколений, но мы все забыли.
Потеря памяти — печальнейшая из утрат, ведь человек как бы и не ощущает ее.
Одиссей все время на грани этой утраты. Отведавшие лотоса спутники Одиссея перестают стремиться домой, другие его сотоварищи, подвергшиеся чарам Цирцеи, едва не остались навеки в животном облике. По пути домой Одиссей теряет соратников, теряет добытое богатство, теряет корабли — теряет свою биографию, не может отыскать дорогу на Итаку, а когда вернется спустя годы домой, то под чужим именем. Но главный его противник — время."




Литания к Матери Божией Ченстоховской
блаженного священномученика Ежи Попелушко
Господи, помилуй. 
Христе, помилуй. 
Господи, помилуй.
Христе, внемли нам.
Христе, услышь нас.
Отче Небесный, Боже, помилуй нас.
Сын, Искупитель мира, Боже, помилуй нас.
Дух Святой, Боже, помилуй нас.
Святая Троица, Единый Боже, помилуй нас.
Матерь верящих в солидарность, молись о нас.
Матерь обманутых, молись о нас.
Матерь преданных, молись о нас.
Матерь арестованных тайно, молись о нас.
Матерь брошенных в тюрьмы, молись о нас.
Матерь замерзающих в карцерах, молись о нас.
Матерь запугиваемых, молись о нас.
Матерь допрашиваемых, молись о нас.
Матерь невинно осуждённых, молись о нас.
Матерь говорящих правду, молись о нас.
Матерь несломленных, молись о нас.
Матерь сопротивляющихся, молись о нас.
Матерь осиротевших, молись о нас.
Матерь гонимых за любовь к Тебе, молись о
нас.
Матерь отрёкшихся, молись о нас.
Матерь плачущих матерей, молись о нас.
Матерь отцов, скорбящих о преследуемых
детях, молись о нас.
Матерь нашей страдающей Родины, молись о
нас.
Матерь нашей несломленной Родины, молись о
нас.
Агнец Божий, берущий на Себя грехи мира, —
прости нас, Господи.
Агнец Божий, берущий на себя грехи мира, —
услышь нас, Господи.
Агнец Божий, берущий на себя грехи мира, —
помилуй нас, Господи!
— Многие говорят душе моей:
«нет ему спасения в Боге».
— Но ты, Господи, щит предо мною, слава моя,
и Ты возносишь голову мою.
Молим Тебя, Пресвятая Дева,
живая надежда миллионов людей,
дай нам жить в свободе, истине
и верности Тебе и Твоему Сыну.
Аминь.
Из фб С. Сабсая




Окровавленная одежда беатифицированного новомученика в храме общины святого Эгидия в Риме. Он был членом общины в Конго, работал на таможне и отказался за взятки пропускать некачественный рис.

Если человек по вере был готов отдать жизнь за то, чтобы соотечественники не пострадали от второсортной пищи, то что сказать о ядовитой пропаганде, разлагающей совесть и мозг?

«не бойтесь убивающих тело, души же не могущих убить; а бойтесь более Того, Кто может и душу и тело погубить в геенне».
О. Андрей Кордочкин


Австралійський музикант Нік Кейв пише:

Надія й оптимізм можуть бути різними, майже проти лежними силами. Надія народжується з усвідомленого страждання і постає як уперта, суперечлива іскра, що відмовляється згаснути. Оптимізм натомість може бути запереченням цього страждання - страхом зустрітися з темрявою, браком свідомості, своєрідною сліпотою до реальності. Надія - навчена й непокірна. Оптимізм може бути боязким і фальшивим. Водночас існує й інша фор ма оптимізму - радикальний оптимізм. Він знає про страждання світу, вірить у впертість надії та веде без- перервну боротьбу з банальним песимізмом, цинізмом і нігілізMOM.
З книги Свендсена "Філософія надії"


"Безнадійний" Гайдеггер

Варто, однак, зауважити, що в усьому своєму величезному корпусі творів, що налічує понад сто томів, Гайдеггер майже не згадує про надію за винятком короткого фрагмента у «Бутті і часі». Це особливо дивує, адже тема надії могла б надзвичайно добре вписатися в його філософію, і можна легко уявити дві доволі різні її інтерпретації у ранній і пізній період твор чості: ранній Гайдеггер, імовірно, наполягав би на активнішому розумінні надії, а пізній - на пасивнішому. Однак жодного з цих аналізів ми не знаходимо в його зібраних працях. Показово, що коли слово «надія» все ж з'являється у Гайдетера, то здебільшого лише як складова прикметника «безнадійний» (hoffnungslos) - зазвичай у контексті застереження щодо того, як не варто філософувати. Важко знайти переконливу змістову причину того, чому надія майже повністю відсутня в його філософії. Можливо, це пов'язано з тим, що сам термін здавався Гайдеггерові надто прив'язаним до християнської метафізики. Цікаво, що одним із небагатьох творів, де слово «надія» трапляється кілька разів, є його лекції з феноменології релігійного життя - однак там воно використане так, що навряд чи може кинути світло на те, що Гайдеггер пише у «Бутті і часі» (Martin Heidegger: Phänomenologie des religiösen Lebens, Gesamtausgabe Bd. 60, Frankfurt a.M.: Klostermann 1995). Якщо ж намагатися знайти якусь змістовну підставу для відсутності аналізу надії у його текстах, то нею може бути те, що надія для Гайдеггера вигля дає «конкурентом» його улюблених понять - турботи (у ранній філософії та очікування/чекання (у пізній). На користь цього припущення свідчить фрагмент із нещодавно опублікованого тому ескізів та нотаток, де Гайдеттер таки згадує надію і стверджує, що між чеканням і надією лежить прірва; він відкидає надію як прояв того, що називає Machenschaft - розрахункового ставлення до сущого, в якому людина намагається підпорядкувати собі cBir (Martin Heidegger: Ergänzungen und Denksplitter, Gesamtausgabe Bd. 91, Frankfurt a.M.: Klostermann 2022, s. 662). Проте це висловлено настільки
побіжно, що не дає підстав для подальшого аналізу.
Л. Фр. Г. Свендсен
Філософія надії




Щойно дізналася про місце, яке досі живе за юліанським календарем. І я кажу не про УПЦ (адже УПЦ за юліанським календарем лише служить). Я кажу про Фейр-Айсл - найвіддаленіший із Шетландських островів. На острові проживає, за переписом 2022, 44 людини, але вони мають школу, пошту, дизельно-вітрову електростанцію, водогін, пожежну команду, пташину обсерваторію з рестораном - і власний календар. Бо у ту саму ніч з 4 на 15 жовтня 1582 року, коли вся Європа перейшла на григоріанський календар, жителів острова - уявіть! - забули спитати. І вони просто залишились при своєму, назавжди. Сьогодні на питання, навіщо їм окремий календар, місцеві просто знизують плечима - але вони завжди жили так і не збираються це міняти.
Ця історія мене чимось зворушує)
Посилаюсь на відеосюжет за лінком у першому коментарі.
P.S. Уточнюють, що уся Шотландія лишалася на юліанському календарі до 1752 (а Шетландські й Оркнейські острови були передані їй Норвегією ще у 15 столітті, по суті, в якості приданого)
Д.Морозова


ще ніколи в своїй історії людство не було таким співзалежним, і ще ніколи не перебувало в такій ілюзії нарцисичного індивідуалізму

ідеологія нарцисичного індивідуалізму, підкріплена соцмережами, створює ілюзію самодостатніх індивідів, закриваючи від нас просту істину: як тісно і міцно ми повʼязані одне з одним

ми не здатні вижити наодинці, не здатні врятуватися від голоду, холоду, хвороб, ворожої армії, - ми виживаємо тільки разом

Але парадокс: що більше люди стають співзалежними, то більше вони ненавидять ближніх

кожна цінність здатна деградувати до антицінності, а кожна антицінність приховує в собі цінність, яка деградувала

нарцисичний індивідуалізм - деградація цінності свободи та автономії особистості. Ця цінність - основа гідності, але вона стає руйнівною, коли забуває про спільноту.

Шоком початку ХХ століття, з яким працювала тогочасна культура, було відчуження «я», втрата особистості в людській масі, індустріалізованому місті, знелюдненому виробництві. Особистість була розчавлена масою, безликим Іншим. Альтернативою було повернення творчої особистості

Шоком початку ХХІ століття є гіпертрофія «я», розростання «я» до космічних розмірів, які затуляють собою всесвіт та інших. Альтернативою може бути повернення емпатії, співпереживання, роботи з чужим досвідом, а не тільки зі своїм

Війна, з усіма її болями і втратами, принесла нам спочатку повернення відчуття спільноти. Ми швидко зрозуміли, що без інших не виживемо, і інші без нас теж

Але зараз є відчуття, що гострота емпатії в суспільстві ослабла. І всередину повертаються байдужість і жорстокість

Чи зможемо цю емпатію втримати? Чи зможемо зберегти не «єдність», ні, а принаймні відчиненість до досвіду, думок, почуттів інших? Навіть якщо їх не приймаємо повністю. Ось у чому питання

Фрагмент допису В. Єрмоленко




У Харкові, на Салтівці - районі-рані, який найбільше постраждав у місті від бойових дій, — в одному з гаражів ми бачили автівку, яку вибухова хвиля підкинула на кілька метрів угору. Автівка впала на дах гаража і там залишилася.

Коли ви дивитеся на відео удару по Кременчуку, ви бачите, як на людей розміром з комах раптом сиплеться залізо і бетон. Град з небес.

Ми живемо в цій реальності ударної хвилі. Нас підкинуло вгору, як маленьких безпомічних кошенят. І ми не знаємо, заче пимося ми за вершини чи розіб'ємося.
Т. Огаркова, В. Єрмоленко
"Життя на межі. Україна, культура та війна"

1. Автівка на дереві після російського обстрілу Києва,серпень 2025
2.Фрагмент з д/ф «Костянтинівка. У напівоточенні та на межі». Так виглядають зруйновані рашистською ордою українські міста. ..





Показано 17 последних публикаций.